Валентина Гурець: "...Взагалі, робота з людьми – вона найважча, бо всі різні, у кожного свої погляди..."

Бліц опитування:

Улюблений район у місті - мікрорайон Ліски;
Улюблений шкільний захід - дуже люблю "Бал для попелюшки"
Улюблений фільм – телесеріал «Свати» і політичні новини;
Улюблений жанр у літературі - поезія (Т. Шевченко, Л. Україна, Л. Костенко)
Улюблене прислів'я – як посієш густо, то не буде пусто.

Гурець Валентина Андріївна, директор 4 гімназії

Розкажіть, будь ласка, про Ваш трудовий шлях.

Я народилася в місті Новий Буг, після школи вступила до педагогічного училища, і вже тоді я знала, що буду вчителькою, причому Великою Вчителькою. Я очолювала в педучилищі всю комсомольську організацію, вже на другому курсі була секретарем, а це була надзвичайна посада. Організаторські здібності проявилися ще у школі, я постійно була активісткою. Після училища пішла працювати, тому що грошей в родині не вистачало, і в той же час поступила на заочне відділення нашого педагогічного інституту. Інститут закінчила з відзнакою, а першою роботою було викладання у сільській школі. Я не просто викладала, а запроваджувала інтерактивні методи.

Була в мене одна цікава історія: я викладала в двох класах – в 1-му і 3-му, але навчання проходило в одному приміщенні, і треба було одночасно викладати обом класам. Щоб якось вийти з цієї ситуації, я поїхала в РайВНО в Варварівці, і попросила в них магнітофон і навушники. Готуючись до уроку, я надиктувала на магнітофон різні завдання, і потім на уроках я роздала одному класу навушники, вони їх надягли і почали виконувати те, що я записала. В цей час, поки один клас виконував завдання з навушників, я працювала з іншим класом. Коли перші завдання виконали, вони зняли навушники і передали їх другому класу, які почали виконувати наступне завдання з навушників, а я почала працювати с першим класом. Це я викладала в початковій школі. Подібних методів тоді ще ніхто не запроваджував, і до мене з Нової Богданівки, з середньої школи, приїздили дорослі, досвідчені вчителі, щоб побачити, як викладає 19-річна вчителька. Для тієї школи, а також для всього села, я зробила ще багато корисних справ.

Потім я з чоловіком переїхала до Кульбакіно, і мене взяли до школи вчителем початкових класів. Через 2 роки я вже обіймала посаду завуча початкових класів, а ще через 2 роки – заступника з виховної роботи. На цій посаді пробула 7 років і після неї стала директором. Тож виходить, що з 1976 року я займаю керівні посади. Крім того, я постійно була депутатом райкому партії, а потім, вже на посаді директора 55 школи і гімназії, тричі була депутатом міської ради. Комуністкою стала в 23 роки, і ще була народним засідателем на суді. А у 1988 році побудували цю школу на Намиві і мене призначили її директором.

Як вийшло зробити на базі школи гімназію. Це було важче з організаційної чи нормативно-правової точки зору?

У 1995 році нас атестували як 55 школу. Сказали, що з методичної роботи ми стоїмо на голову вище серед шкіл міста. А після повного проходження комісії, відмітили, що в нас стабільний, професійний і хороший колектив, справне керівництво, відзначили грамотну підготовку за всіма напрямками. І коли прийшов час відкривати в Заводському районі гімназію, було вирішено, що так як 55 школа відмінно пройшла атестацію, директор – депутат, то є всі підстави створити гімназію на її базі. Таким чином, було прийнято рішення міської ради, затверджено обласною радою, і колегіальним рішенням 55-й школі було присвоєно статус гімназії. А щодо важких моментів, то з нормативно-правового боку не було ніяких проблем, проте організаційні питання виникали постійно. По-перше, нам довелося скорочувати педагогічний колектив, що дуже неприємно. По-друге, треба було провести конкурс для діточок, щоб відібрати найкращих для гімназії, а всіх інших відправити до інших шкіл, – батькам це не подобалось. Тож всі ці реформи проходили дуже болісно.